Старосамбірська

районна державна адміністрація

Служба у справах дітей

Вплив алкоголю на здоров я підлітків

Діти-майбутнє нації, тому їх здоров’я повинно стати чи не найголовнішим об’єктом піклування як суспільства, так і держави. Разом з тим все більшої масштабності набирає одна з головних проблем сьогодення - споживання дітьми, підлітками та молоддю спиртних напоїв. Адже алкоголь особливо активно впливає на організм, що не сформувався, поступово руйнуючи його.

Після першого дискомфортного знайомства з алкоголем більшість дітей у подальшому уникає його вживання, але пізніше вживання алкоголю, як атрибуту урочистості може відновлюватися.

Проведення вільного часу переважно з друзями характерно для підлітків. Але якщо підліткова група не об’єднана якоюсь корисною діяльністю, у ній переважає «порожнє» проведення часу нудьгуючих неповнолітніх, то вона стає сприятливим ґрунтом для розпиття спиртних напоїв. Цей процес має вже певний психологічний зміст, символізує (в розумінні підлітків) самостійність і дорослий стан, іноді перше знайомство підлітки оцінюють дуже високо - як «новий стиль життя» або щасливу знахідку. З часом коло можливих приводів, що виправдовують вживання алкоголю, розширюється. Сучасні дослідження дозволяють підтверджувати, що в тілі людини немає таких органів і тканин, які не уражалися б алкоголем. Потрапивши в організм, він достатньо повільно розщеплюється в печінці і тільки 10 процентів від загальної кількості прийнятого алкоголю виводиться з організму в незмінному виді. Алкоголь, що залишився, циркулює разом із кров’ю по всьому організму, поки не розщепиться весь.

Кількаразове або часте вживання алкоголю буквально спустошує психіку підлітка. Вживання алкогольних напоїв особливо небезпечно в дитячому та підлітковому віці, коли не завершилося формування організму. У цей період у печінці відсутній спеціальний фермент, який розщеплює етиловий спирт, тому в підлітковому віці руйнівний вплив алкоголю на печінку відбувається в значно коротший термін, ніж у дорослих.

Порушення роботи нервової системи та внутрішніх органів спостерігається при будь-якому вживанні спиртного: одноразовими, епізодичними чи систематичними. Токсична дія алкоголю на організм підлітка у кілька разів сильніша, ніж на організм дорослого.

Алкоголь –це легкий наркотик з важкими наслідками. Як і всі наркотичні речовини, він викликає залежність. Систематичне вживання спиртного веде до підвищення стійкості до спирту. Щоб викликати сп’яніння, потрібно збільшувати дозу. Поступово функціональні розлади переходять в органічні.

Здоров’я – це в першу чергу, спосіб життя людини. Давно доведено - все, що робить людина, відбивається на стані її здоров’я. Добре здоров’я містить у собі всі цілі в житті людини, її інтереси і корисні звички. Це почуття сповнене любові до самого себе.

 

ШАНОВНІ  БАТЬКИ,  ЯКЩО  ВИ  ПОМІТИЛИ  ЩО  ВАША  ДИТИНА  ЗНАХОДИТЬСЯ  У  СТАНІ  АЛКОГОЛЬНОГО  СПЯНІННЯ  ТО  НЕВІДКЛАДНО  ЗВЕРТАЙТЕСЯ  ЗА  МЕДИЧНОЮ  ДОПОМОГОЮ.  ЗВОЛІКАННЯ  НА  СТАН  ДИТИНИ  МОЖЕ  МАТИ  НЕГАТИВНІ  НАСЛІДКИ.

Що небезпечніше: кальян чи сигарети? Пояснює МОЗ

Кальян рекламують як здорову альтернативу сигаретам. Та чи справді це так? 

Згідно з результатами останнього Глобального опитування дорослих щодо вживання тютюну, яке провели торік, 2,1 % дорослих є активними курцями кальяну.

Крім того, опитування ініціативи U-Report, яке проводили у вересні 2018 року, показало, що майже половина молоді 14–34 років, яка нині не курить, пробувала курити кальяни.

Міністерство охорони здоров'я спільно з Центром громадського здоров’я та громадською організацією "Життя" розпочали інформаційну кампанію про небезпеку куріння кальяну.

В МОЗ наголошують, кальянний дим шкодить здоров’ю як курців, так і людей навколо, навіть більше ніж сигаретний.

"Люди, які вживають кальян протягом півгодини-години, отримують в десятки разів більше токсичних і канцерогенних речовин, ніж під час куріння сигарет", – каже Отто Стойка, національний експерт з контролю над тютюном, головний лікар Київського міського центру здоров’я.

"Вони отримують велику дозу чадного газу, який спричиняє нестачу кисню в організмі – гіпоксію", – додає лікар.  

В МОЗ наголошують, дим кальянів, як і дим інших тютюнових виробів, містить токсичні речовини, що можуть викликати рак легень та інші види раку, серцево-судинні, респіраторні та інші захворювання.

Про шкоду кальянів говорять не лише українські медики.

Нещодавно, вчені з Каліфорнійського університету провели дослідження, щоб з'ясувати вплив такого виду куріння на людину.

У ньому участь взяли 48 здорових молодих людей, які не палять сигарети, пише NCBI.

Вчені виміряли частоту серцевих скорочень учасників експерименту, периферичний і центральний артеріальний тиск, показник артеріальної жорсткості, індекс збільшення аорти, рівень нікотину у крові та оксиду вуглецю до і після куріння кальяну.

Як з'ясувалося, куріння кальяну підвищує частоту серцебиття на 16 ударів в хвилину, середній артеріальний тиск та індекс збільшення аорти, що призводить до гострої артеріальної жорсткості.

Зокрема, під час куріння кальяну артеріальна жорсткість збільшується більше, ніж під час куріння сигарет.

Усе це спричиняє підвищена концентрація нікотину в крові.

В Україні курити кальяни у громадських місцях, включно із кафе та ресторанами, заборонено з 2012 року на рівні із курінням звичайних та електронних сигарет. Проте за результатами громадського моніторингу у січні 2018 року, кальян продовжують курити фактично у кожному п’ятому кафе, барі та ресторані.

"Часто куріння кальяну асоціюється з відпочинком з друзями і створює псевдокультуру, яка, на жаль, стала дуже поширеною в нашій країні. Це велика соціально-медична проблема, тому треба робити профілактичні інтервенції та заходи. Насамперед, оберігати людей від вторинного кальянного диму і контролювати заборону куріння кальяну в приміщеннях. Адже для молоді це може стати спусковим механізмом для початку вживання інших форм тютюну".

Основні стратегії профілактики неінфекційних захворювань в Україні

Останніми роками неінфекційні захворювання є в центрі уваги вчених та практичних лікарів усього світу. Для України ця проблема має першочергове значення у зв’язку з великою поширеністю неінфекційних захворювань і високою частотою інвалідизації та смертності внаслідок цих захворювань. В основі розвитку більшості неінфекційних захворювань лежать однакові фактори ризику, до яких належать малорухомий спосіб життя, куріння, надмірна маса тіла, нераціональна харчова поведінка та інші. Більшість із названих факторів можливо корегувати і усувати ще на ранніх етапах розвитку людини. Другою важливою складовою розвитку неінфекційних захворювань є генетичні порушення. Крім того, особливе значення мають соціальні фактори і можливість населення взяти на себе частину відповідальності за своє здоров’я. Тільки розуміння ролі як генетичних чинників, так і поведінкових факторів ризику неінфекційних захворювань може дати змогу практичному лікарю розробляти індивідуальні програми профілактичних закладів, що потребує створення системи запобігання захворюванням і усунення факторів ризику. Це не тільки завдання медичної спільноти, а й найважливіше соціально-економічне завдання держави.

Однією з основних складових усіх профілактичних заходів є формування в населення медичних знань й установок на здоровий спосіб життя.

Слід зазначити, що профілактичні заходи повин­ні проводитися на різних рівнях із залученням спеціалістів як у галузі терапії, так і ендокринології, неврології, генетики, кардіології, фізичного виховання.

Натепер демографічна ситуація в Україні характеризується високими показниками смертності, особливо серед населення працездатного віку, низькими показниками народжуваності. Підсумки, на жаль, невтішні: коротка середня очікувана тривалість життя і зменшення чисельності населення. І хоча останніми роками спостерігається зростання показників народжуваності і зниження смертності, і, як наслідок, намітилася тенденція до збільшення середньої тривалості життя, проте ніхто, мабуть, не може сказати, чи надовго збережеться така ситуація. Україна набагато перевершує економічно розвинені країни за показниками загальної смертності, а за тривалістю життя сильно відстає.

Основними причинами смерті населення всіх економічно розвинених країн і багатьох країн світу, що розвиваються, є неінфекційні захворювання. Велику частку в структурі смертності від названих захворювань становлять хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, хвороби шлунково-кишкового тракту, органів дихання і цукровий діабет. Україна не є винятком: на частку хвороб системи кровообігу припадає 67,3%, злоякісних новоутворень – 13,1%, хвороб шлунково-кишкового тракту – 4% і хвороб дихальної системи – 4%.

Стратегії зниження частоти неінфекційних захворювань

вверх

Для зниження рівня розвитку неінфекційних захворювань запропоновані три стратегії: популя­ційна – вплив на ті особливості способу життя і навколишнього середовища, які збільшують ризик розвитку неінфекційних захворювань серед усього населення; високого ризику – виявлення і зниження рівнів факторів ризику у людей із підвищеним ризиком розвитку названих захворювань; вторинна профілактика – запобігання їх прогресуванню, виявлення осіб із ранніми стадіями захворювання і/або проведення відповідних профілактичних і лікувальних заходів. Стратегії щодо зниження тягаря неінфекційних захворювань повинні бути комплексними, довгостроковими і проводитися різними секторами суспільства. Запорукою успіху здійснення таких стратегій можуть стати державна (регіональна, місцева) політика та адекватне фінансування.

Завдання держави – формування послідовної та довгострокової політики, спрямованої на формування та підтримку здорового способу життя, зміцнення здоров’я та профілактику неінфекційних захворювань. При формуванні політики різного рівня необхідна участь різних державних і приватних установ (інститутів), громадських та інших організацій, що представляють громадянське суспільство. Рішення щодо профілактики неінфекційних захворювань повинні бути відображені у відповідних законодавчих і нормативно-правових актах, програмах із визначеною мірою відповідальності за їх реалізацію. При прийнятті таких рішень необхідно визнати, що профілактика неінфекційних захворювань, особливо популяційна серед усього населення, – це проблема не тільки закладів охорони здоров’я, а й усієї системи охорони здоров’я, всієї держави.

Не викликає сумнівів необхідність створення і виконання відповідних нормативів, що сприяють формуванню сприятливого навколишнього середо­вища для збереження і зміцнення здоров’я, підвищення якості та подовження життя населення.

Основні напрямки розвитку і вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази з профілактики неінфекційних захворювань та факторів їх ризику повинні включати:

  • розробку і проведення ефективних заходів щодо тютюнової та алкогольної продукції, включаючи пиво;
  • дотримання заборони на продаж тютюнової та алкогольної продукції особам, які не досягли віку 18 років;
  • заборона всіх видів реклами тютюнової та алкогольної продукції, нездорового харчування в засобах масової інформації, громадських місцях;
  • заборона куріння і розпивання алкогольних напоїв у громадських місцях;
  • жорсткий контроль за складом продуктів харчування, що реалізуються через торговельну мережу (наприклад, зниження вмісту тваринного жиру і солі), спонукання виробників продуктів харчування до заміни «нездорових» продуктів харчування або їх інгредієнтів на «здорові»;
  • адаптацію міської дорожньої інфраструктури до пішохідного та велосипедного, а не автомобільного руху.

Необхідно також відзначити, що в західних країнах після зміни законодавства в бік, несприятливий для тютюнових компаній, виробників алкогольної продукції та харчової індустрії, ці корпорації перемістили свої зони дії в східні країни, що не мають такого законодавчого захисту. Тому для України важливо внести зміни в своє законодавство відповідно до міжнародних нормативно-правових актів, брати участь і підтримувати міжнародні законодавчі та нормативно-правові ініціативи.

Однією з необхідних умов здійснення ефективних заходів із профілактики неінфекційних захворювань, збереження і зміцнення здоров’я є аде­кватне фінансування. Джерелами можуть бути: державні інвестиції; інвестиції страхових компаній; інвестиції громадських організацій; інвестиції бізнес-компаній; приватні інвестиції; інвестиції міжнародних організацій.

Участь системи охорони здоров’я в стратегіях профілактики неінфекційних захворювань

вверх

Стратегії щодо збереження та зміцнення здоров’я, профілактики неінфекційних захворювань повин­ні розроблятися під керівництвом Міністерства охорони здоров’я та Міністерства соціального розвитку України і проводитися при ефективному партнерстві системи охорони здоров’я з іншими урядовими та неурядовими організаціями, науково-дослідними установами та професійними науковими товариствами, громадськими організаціями та за участю самого населення. Такі стратегії повинні включати:

  • забезпечення взаємодії з різними секторами і установами медичного і немедичного профілю, що займаються проблемами зміцнення здоров’я і профілактики захворювань;
  • розробку і реалізацію національних і регіональних програм зі збереження і зміцнення здоров’я, профілактики неінфекційних захворювань для різних цільових груп населення;
  • визначення професійних, технічних і фінансових ресурсів для проведення заходів щодо збереження та зміцнення здоров’я, профілактики неінфекційних захворювань;
  • безперервну освіту в системі перед- і післядипломної підготовки кадрів, здатних на сучасному рівні проводити заходи щодо збереження і зміцнення здоров’я населення, профілактики та зниження неінфекційних захворювань і їх факторів ризику;
  • експертну оцінку сучасних технологій збереження і зміцнення здоров’я, профілактики неінфекційних захворювань, включаючи освітні посібники, лікарські засоби та обладнання, забезпечення їх доступності для населення;
  • здійснення зв’язків із населенням, ЗМІ, неурядовими громадськими організаціями, міжнародними організаціями;
  • розробку стандартів із профілактики неінфекційних захворювань, лікування тютюнової та алкогольної залежності, профілактики надмірного вживання алкоголю і введення їх у перелік обов’язкових медичних послуг;
  • наукові дослідження у сфері прикладної епіде­міо­логії, включаючи вдосконалення системи моніторингу показників здоров’я населення, стратегій щодо збереження та зміцнення здоров’я, профілактики неінфекційних захворювань і їх факторів ризику.

Нині в системі охорони здоров’я велику увагу слід приділяти розробці і здійсненню заходів щодо контролю факторів ризику розвитку неінфекційних захворювань, зокрема куріння, надмірного споживання алкоголю, артеріального тиску, гіперхолестеринемії, надлишкової маси тіла та ожиріння, цукрового діабету 2-го типу. Крім цього, велику роль відіграє робота щодо відстеження пацієнтів із високим ризиком розвитку неінфекційних захворювань і тих, хто потребує активного лікування.

Для проведення таких заходів в Україні повинні функціонувати центри здоров’я, діяльність яких спрямована на досягнення таких цілей:

  • виявлення факторів розвитку неінфекційних захворювань серед населення;
  • формування груп із високим ризиком розвитку неінфекційних захворювань серед населення і при необхідності направлення їх до відповідних фахівців;
  • проведення профілактичних заходів щодо зниження рівня неінфекційних захворювань;
  • проведення масових акцій, спрямованих на формування здорового способу життя та профілактику неінфекційних захворювань.

Матеріально-технічне забезпечення центрів здоров’я потребує постійного методичного забезпечення і супроводу. Для виконання цих завдань на регіональному рівні повинен бути створений спеціальний координаційний центр із наданням йому наступних функцій:

1) розробка та організаційно-методичне забезпечення з питань впровадження науково обґрунтованих методів і технологій виявлення та профілактики неінфекційних захворювань, їх чинників розвитку серед населення різних категорій (організованого і неорганізованого);

2) рецензування і наукова експертиза освітніх матеріалів із профілактики неінфекційних захворювань та їх факторів розвитку;

3) участь у розробці нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність центрів здоров’я і взаємодіючих із ними структур первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) з профілактики неінфекційних захворювань та їх факторів ризику, включаючи розробку індикаторів і критеріїв оцінки їх діяльності;

4) розробка методичних матеріалів (настанов, рекомендацій, посібників, стандартів, довідників) для здійснення профілактичної допомоги населенню;

5) участь у розробці освітніх стандартів і підготовці фахівців із проблем профілактики неінфекційних захворювань і факторів їх розвитку на до- і  післядипломному рівнях;

6) участь у розробці та оцінці цільових федеральних і регіональних профілактичних програм;

7) розробка та/або експертна оцінка освітніх матеріалів для підвищення інформованості населення в питаннях зміцнення і збереження здоров’я, про способи профілактики неінфекційних захворювань і їх факторів розвитку;

8) спільно з навчальними закладами та профільними НДІ участь у підготовці і сертифікації наукових і практичних кадрів, підвищення кваліфікації наукових працівників і фахівців лікувально-профілактичних установ, медичних центрів із профілактики неінфекційних захворювань та факторів їх розвитку (цикли тематичного удосконалення, навчання на робочому місці, дистанційні і виїзні форми навчання);

9) організація і проведення вибіркових досліджень і соціологічних опитувань населення для оцінки ефективності діяльності центрів здоров’я і пов’язаних із ними структур ПМСД із профілактики неінфекційних захворювань та факторів їх розвитку;

10) формування єдиної бази даних за звітністю та результатами діяльності центрів здоров’я для оперативного прийняття управлінських рішень щодо вдосконалення профілактичної допомоги населенню.

Діяльність первинної ланки охорони здоров’я на сьогодні сконцентрована більшою мірою на лікувально-діагностичних функціях. Водночас служби первинної ланки охорони здоров’я, працюючи на індивідуальному чи груповому / сімейному рівнях, повинні ввести в постійну практичну діяльність заходи щодо збереження та зміцнення здоров’я, профілактики неінфекційних захворювань і їх факторів ризику. Сучасні методи лікування найбільш поширених патологій, особливо на ранніх стадіях, дають хороший ефект і помітно подовжують життя пацієнтів. Проте у більшості цих пацієнтів рівні факторів ризику залишаються високими, що призводить до прогресування захворювань, появи ускладнень і передчасної смерті. Тому в завдання лікарів первинної ланки охорони здоров’я повинна входити корекція факторів ризику до появи симптомів захворювання (з метою його профілактики) і особливо інтенсивна їх корекція після появи клінічних ознак хвороби (з метою запобігання її прогресуванню).

Визначення груп високого ризику розвитку захворювань, рання діагностика, своєчасне лікування та спостереження за ефективністю лікування артеріальної гіпертензії, гіперхолестеринемії, цукрового діабету можуть знизити смертність від хвороб системи кровообігу. Тому необхідно вдосконалення методів профілактики неінфекційних захворювань. Поєднання популяційної стратегії профілактики названих захворювань зі стратегіями профілактики високого ризику і вторинної профілактики, безумовно, приведе до поліпшення здоров’я населення.

Висновок

вверх

Сьогодні очевидно, що зниження високої смертності та збільшення очікуваної тривалості життя в Україні можливі насамперед за рахунок профілактики і контролю основних неінфекційних захворювань. Ця проблема, поза сумнівом, є міжсекторальною, однак медичні працівники відіграють велику роль в її вирішенні. Вони повинні бути ініціаторами, «каталізаторами», «аналізаторами» всіх дій, які сприяють профілактиці неінфекційних захворювань, інформувати владні структури і населення про динаміку цих процесів. Можна не сумніватися, що популяційна стратегія, мета якої оздоровлення способу життя всього населення, має надзвичайно важливе значення в профілактиці неінфекційних захворювань. Однак треба чітко уявляти, що ефект від цієї стратегії з’явиться тоді, коли населення, сприйнявши її, відреагує зміною способу життя, а для цього, як показує досвід, знадобиться тривалий період часу. Водночас служби охорони здоров’я, використовуючи стратегію високого ризику і запобігання прогресуванню ранніх стадій захворювання, можуть зіграти істотну роль у порівняно швидкому зниженні в значної частини населення рівня факторів ризику, які можна відкоригувати (куріння, артеріальна гіпертензія, дисліпідемія, зловживання алкоголем, цукровий діабет, ожиріння та ін.), і таким чином знизити захворюваність і смертність від цих захворювань.

Сьогодні в арсеналі лікарів є сучасні лікарські засоби, здатні швидко коригувати основні фактори ризику неінфекційних захворювань. При цьому не слід протиставляти вищеназвані стратегії (популяційну, високого ризику та вторинної профілактики), навпаки, вони доповнюють одна одну, і найкращий ефект досягається там, де використовуються всі три стратегії. Це підтверджує закордонний і вітчизняний досвід. Серед перспективних напрямків поліпшення здоров’я населення, поряд із розвитком і вдосконаленням спеціалізованої медичної допомоги, особливе місце слід відвести формуванню здорового способу життя та профілактиці соціально значущих неінфекційних захворювань, насамперед хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень та цукрового діабету 2-го типу.

Нині настав час для створення центрів здоров’я, основними завданнями яких є робота з формування здорового способу життя та профілактика неінфекційних захворювань серед населення. Можна сподіватися, що успішна робота центрів здоров’я дасть змогу знизити рівень захворюваності, інвалідності та смертності населення України і, відтак, витрати на лікування, у тому числі на високотехнологічну медичну допомогу. Поряд із роботою центрів для зниження тягаря неінфекційних захворювань і їх негативного внеску в наявну демографічну ситуацію необхідно створення і проведення широкомасштабних національних (регіональних) програм, які повинні складатися з правильних (адекватних) дій, охоплювати правильне (достатнє) число населення, здійснюватися протягом правильного періоду часу і з правильною інтенсивністю. Для гарантії ефективності таких програм необхідні державна політика (підтримка), міжсекторальна співпраця і достатні людські (професійні) і матеріальні ресурси.

Міжнародний семінар "Європейські цінності та компетентності у роботі закладів освіти, культури, охорони здоров я, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування: формування, впровадження, моніторинг"

За підтримки Міністерства культури України з 15 по 19 вересня 2019 року відбудеться міжнародний семінар «Європейські цінності та компетентності у роботі закладів освіти, культури, охорони здоров’я, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування: формування, впровадження і моніторинг» з відвідуванням Польщі, Литви та Латвії(програма додається). Мета міжнародного семінару – ознайомлення з міжнародним досвідом у сферах культури, освіти, охорони здоров’я, роботою органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, обговорення перспективи реалізації спільних культурно-освітніх проектів. 

Взяти участь у міжнародному семінарі запрошуються представники районних, міських, обласних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, співробітники закладів культури, освіти, охорони здоров’я, у справах молоді та спорту, соціально-гуманітарної сфери, служб у справах дітей, громадських організацій, інші зацікавлені спеціалісти тощо.

Витрати на проживання, харчування та проїзд передбачаються за рахунок учасників семінару. За підсумками семінару видаються сертифікати міжнародного зразка у кількості 120 академічних годин.

Просимо поінформувати зацікавлені структурні підрозділи, районні державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних, селищних, сільських рад, співробітників закладів культури, освіти, охорони здоров’я, служб у справах дітей, сім’ї та молоді, ЗМІ про зазначений вище семінар.

Додаткова інформація та реєстрація за телефонами: (044) 400-43-01, (063) 737-40-47, (067) 407-77-98, (097) 908-52-28, (050) 447-49-68, (093) 214-64-17, (097) 908-52-28.

Орієнтовна програма міжнародного семінару «Європейські цінності та компетентності у роботі закладів освіти, культури, охорони здоров’я, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування: формування, впровадження і моніторинг» з відвідуванням Польщі, Литви та Латвії,

15-19 вересня 2019 року

Дата Час Захід
 

 

15.09.2019

неділя

07.00 Виїзд з м. Львів (від залізничного вокзалу)
8.30-11.00 Перетин державного кордону Україна-Польща
11.00-23.00 Переїзд у м. Вільнюс (Литовська Республіка)
23.00-23.30 Поселення у готелі
 

 

16.09.2019

понеділок

 

8.00-9.00 Сніданок
10.00-10.30 Урочисте відкриття Міжнародного семінару «Європейські цінності та компетентності у роботі закладів освіти, культури, охорони здоров’я, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування: формування, впровадження і моніторинг» у Сеймасі (Парламент)  Литовської Республіки за участю представників міністерств і відомств, громадських організацій і засобів масової інформації
10.30-11.40 Перша сесія семінару «Сучасний стан реалізації політики у сферах культури, освіти й охорони здоров’я; співпраця органів виконавчої влади та місцевого самоврядування»
11.40-12.40 Екскурсія Сеймасом (Парламент) Литовської Республіки «Становлення незалежності та парламентаризму Литви»
13.00-14.00 Обід
14.00-17.00 Відвідування закладів освіти та/або охорони здоров’я, культури Литви, ознайомлення з досвідом реалізації європейських проектів
17.30-18.30 Вечеря
19.00-20.00 Екскурсія «Вечірній Вільнюс – столиця Великого Литовського Князівства»
17.09.2019

 

вівторок

 

7.00-8.00 Сніданок, звільнення готелю
8.00-13.00 Переїзд у м. Рига (Латвійська Республіка)
13.00-14.00 Обід
14.00-16.00 Друга сесія семінару «Латвійський досвід у реалізації політики у сферах культури, освіти й охорони здоров’я; роботі органів виконавчої влади та місцевого самоврядування»
16.00-21.00 Екскурсія «Рига – перлина Балтійського узбережжя», вільний час
18.09.2019

 

середа

 

7.00-8.00 Сніданок, звільнення готелю
8.00-19.00 Переїзд у м. Варшава (Польща)
19.00-21.00 Екскурсія «Старе місто Варшава – місце історичних подій і легенд»
21.30-23.00 Вечеря, поселення у готелі
19.09.2019

 

четвер

 

7.00-8.00 Сніданок, звільнення готелю
8.30-9.00 Підбиття підсумків міжнародного семінару, вручення сертифікатів учасникам міжнародного семінару
9.00-19.00 Переїзд у м. Львів (залізничний вокзал)

Увага! Додаткова інформація та реєстрація за телефонами: (044) 400-43-01, (063) 737-40-47, (067) 407-77-98, (097) 908-52-28, (050) 447-49-68, (093) 214-64-17, (097) 908-52-28. Кількість місць обмежена. 

Зміни в законодавстві!!!!

21 червня 2019 року набрав чинності закон про додаткові відпустки усиновлювачам

Набрав чинності Закон  України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання відпустки при усиновленні дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування» опублікований у газеті «Голосі України» 20 червня 2019 року.

Цим Законом внесено зміни до ст. 182 КЗпП  та  статті  17 та 18-1Закон про відпустки та приведено законодавство в питанні усиновлення дітей віком від двох місяців та забезпечення рівних прав на отримання одноразової оплачуваної відпустки у зв’язку з усиновленням дитини для всіх усиновлювачів у відповідність до Сімейного Кодексу України.

Згідно з новою редакцією ст. 182 КЗпП, працівникам, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, надаватиметься одноразова оплачувана відпустка у зв’язку з усиновленням дитини тривалістю 56 к. д. (70 к. д. – при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням суду про усиновлення дитини.

Така відпустка надаватиметься за умови, що заява про надання відпустки надійшла не пізніше трьох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду про усиновлення дитини.

У разі усиновлення дитини (дітей) подружжям зазначена відпустка надається одному з подружжя на їх розсуд.

Працівникам, які усиновили дитину (або одночасно двох і більше дітей), надається відпустка для догляду за дитиною на умовах і в порядку, встановлених статтями 179 і 181 КЗпП.

Про запобігання та протидію домашньому насильству відносно дітей

З метою реалізації положень Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" прийнято низку нормативно-правових актів, а саме:

постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України:

від 22.08.2018 №654 "Про затвердження Типового положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі";

від 22.08.2018 №655 "Про затвердження Типового положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства ат/або насильства за ознакою статі"

від 22.08.2018 №658 "Про затвердження Порядку взаємодії субєктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі";

від 10.10.2018 №728-р "Про затвердження Концепції Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2023 року";

від 23.01.2019 №43 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України";

від 20.03.2019 №234 "Про затвердження Порядку формування, ведення та доступу до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі";

накази Міністерства соціальної політики:

від 01.10.2018 №1434 "Про затвердження Типової програми для кривдників";

від 11.12.2018 №1852 "Про утворення Державної установи "Кол-центр Міністерства соціальної політики України з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей";

спільний наказ Мінсоцполітики та МВС від 13.02.2019 №369/180 "Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства";

накази Міністерства освіти і науки:

від 22.05.2018 №509 "Положення про психологічну службу";

від 02.10.2018/ №1047 "Методичні рекомендації щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників з іншими органами та службами"